План собівартості продукції (робіт, послуг) є складовою частиною виробничої програми підприємства і являє собою систему техніко-економічних розрахунків, які визначають величину поточних витрат на виробництво і збут кожного виду продукції, що випускається товарної продукції.
Метою планування собівартості продукції є визначення оптимального рівня витрат на виготовлення і збут продукції високої якості при найбільш раціональному використанні матеріальних ресурсів.
Планування собівартості продукції по структурним підрозділам потрібно розглядати як складову частину системи управління фірмою і неодмінною умовою організації внутрішньовиробничого госпрозрахунку.
Вихідні дані для розробки плану по собівартості: обсяг виробництва продукції в натуральному і вартісному вираженні; норми витрати живої і матеріалізованої праці на одиницю продукції; ціни, тарифи, ставки податків і зборів; норми амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів; нормативне відрахування на соціальне і медичне страхування та ін; плани технічного розвитку , вдосконалення організації виробництва, праці та управління; матеріали аналізу господарської діяльності за попередній період.
Розробці плану собівартості повинен передувати ретельний техніко-економічний аналіз господарської діяльності підприємства та його структурних підрозділів. Головним змістом аналізу має бути глибоке дослідження шляхів удосконалення техніки, технології, організації праці та управління, ліквідації непродуктивних витрат втрат і браку.
У плануванні собівартості продукції на промислових підприємствах, як правило, використовують два метода6 нормативний розрахунок собівартості й з найважливіших техніко -економічних факторів.
При першому методі планування собівартості продукції необхідно: скласти баланс розподілу продукції і послуг допоміжного виробництва по споживачах; розробити кошторису на підготовку і освоєння виробництва нових видів продукції та кошторису пускових витрат; скласти кошторису на утримання та експлуатацію машин і обладнання, кошторису загальновиробничих витрат; кошторису транспортно-заготівельних, загальногосподарських і комерційних витрат. Потім калькулюють вартість одиниці продукції, розраховується собівартість усієї товарної продукції і складається звід і кошторис витрат на виробництво. Розрахунок плану на собівартість продукції починається з розробки кошторисів витрат на виробництво по допоміжних цехів, утриманню та експлуатації машин і устаткування, загальновиробничих і загальногосподарських витрат, витрат з освоєння нових видів продукції, виготовлення нової оснащення.
В основі другого методу лежить кількісний аналіз залежності між виробничими витратами і різними змінами в обсязі виробництва, структурі продукції, технології, організації праці та виробництва. Даний метод дозволяє врахувати вплив на рівень витрат виробництва, змін умов роботи протягом планового періоду різних технічних і організаційних заходів.
Вплив на рівень витрат розраховується по основних групах техніко-економічних чинників:
1. Підвищення технічного рівня виробництва:
- механізація та автоматизація виробничих процесів, впровадження передової технології та автоматизованих систем управління;
- модернізація і поліпшення експлуатації застосовуваної техніки і технології;
- зміна конструкції і технічних характеристик виробів, підвищення якості продукції;
- впровадження нових видів і заміна споживаної сировини, матеріалів, палива, енергії;
- інші чинники, що підвищують технічний рівень виробництва.
2. Поліпшення організації виробництва та праці:
- удосконалення управління виробництвом;
- поліпшення організації праці;
- поліпшення матеріально-технічного постачання;
- ліквідація непродуктивних витрат;
- скорочення втрат від брака4
- інші фактори, пов'язані з вдосконаленням організації виробництва.
3. Зміна обсягу і структури продукції, що виробляється:
- відносне скорочення умовно-постійних витрат (крім амортизації), обумовлене зростанням обсягу виробленої продукції;
- поліпшення використання виробничих фондів і пов'язане з цим відносне зниження амортизаційних відрахувань;
- зміна структури виробленої продукції.
4. Зміна природних умов і способів видобутку корисних копалин та інших видів сировини.
Зміна витрат визначають по кожному окремому фактору, який входить до групи перераховані, незалежно від того, як він впливає на зниження собівартості (позитивно чи негативно).
Порядок розрахунку витрат за техніко-економічними факторам6
- визначаються витрати на одну гривню товарної продукції у базисному періоді;
- розраховується собівартість товарної продукції планованого року, виходячи з витрат на одну гривню товарної продукції базисного року , перерахованого за методологією планованого року; для цього обсяг товарної продукції передпланових року визначається в цінах планованого року;
- визначається вплив кожного фактора на рівень витрат і обчислюється загальна сума економії (подорожчання);
- із собівартості товарної продукції , розрахованої за рівнем витрат базисного року, віднімається (додається) підсумкова сума економії (подорожчання) і визначається планова собівартість товарної продукції;
- розраховуються витрати на одну гривню товарної продукції планованого року і зниження (подорожчання) цих витрат у порівнянні з попереднім роком. При цьому розрахунок проводиться в цінах і умовах, порівнянних в базисному і плановане роках.
Розрахунок змін собівартості продукції за рахунок окремих заходів проводиться за групами факторів. Так, дії заходів за першою і другою групами факторів призводять до зниження трудомісткості продукції або вивільненню чисельності працюючих.
Зменшення витрат на заробітну плату і відрахувань на соціальне страхування в результаті зниження трудомісткості продукції визначається за формулою:
Е З = ( t 0 * З 0 - t 1 * З 1 ) * (1 + З Д / 100) * (1 + в з / 100) * В 1
де Е З - економія витрат на заробітну плату і відрахувань на соціальне страхування;
t 0 , t 1 - трудомісткість одиниці продукції в нормах-годинах до і після впровадження заходу;
З 0, З 1 - середньогодинна тарифна ставка робіт до і після проведення заходу;
З Д - відсоток додаткової заробітної плати;
в з - відсоток відрахувань на соціальне страхування;
В 1 - обсяг виробництва з моменту проведення заходу до кінця року.
Відносна економія на амортизаційних відрахуваннях у результаті поліпшення використання основних виробничих фондів (З а ) розраховується за формулою
де а 0 і а 1 - загальна сума амортизаційних відрахувань у базисному, плановому році, тис. грн.;
А 0 Т і А 1 Т - обсяг товарної продукції у базисному і плановому році, млн. грн.
Зміни структури продукції позначається на зміну величини витрат на одну гривню товарної продукції навіть при стабільній собівартості конкретних виробів. Так як на підприємстві виготовляється продукція з різним рівнем рентабельності (по відношенню до собівартості), то витрати на одну гривню товарної продукції залежать, зокрема, від зміни питомих ваг окремих видів продукції в загальному обсязі товарного випуску (структурні зрушення).
Вплив зміни структури продукції на рівень витрат на одну гривню товарної продукції визначають за змінним витратам.
з цією метою обчислюють суму змінних витрат (сировина, матеріали, покупні вироби і напівфабрикати, технологічне паливо і енергія, основна та додаткова заробітна плата виробничим робітникам з відрахуваннями на соціальні потреби) на одну гривню товарної продукції як у базисному, так і в плановому році. при розрахунку ведуть по кожному виду продукції.
Величину змінних витрат на одиницю продукції беруть з калькуляції собівартості відповідних видів продукції базисного року, з нових видів продукції - з кошторисних калькуляцій.
Для розрахунку впливу даного фактора може бути використана формула
де Е С - зниження або підвищення витрат у результаті структурних зрушень;
К 0 , К 1 - кількість виробів, що виготовляються в базисному і плановому роках, шт.;
С 0 - собівартість вироби (за змінним витратам) у базисному році;
Ц 0 - оптова ціна виробу в базисному році.